Атомне століття раною горить

Під такою назвою 27.04.2015 року було проведено усний журнал Малолюбашанською публічно-шкільною бібліотекою.

У вступному слові бібліотекар Гук Є.А. відмітила, що ще 30 років тому незрушною здавалась наша природа – велике творіння Боже, колиска людства, втілення краси і добра. Людина розвивалася, розумнішала, вчилася користуватися її дарами і силами. І… «довчилася»: до знищення Хіросіми і Нагасакі, до чорнобильської катастрофи. 29 років живе Україна під чорним знаком Чорнобиля.

Яка ж зла сила перетворила на Зону чарівне українське Полісся, відібрала у сотні тисяч людей, нависла чорним крилом над людським майбутнім? Що ми знаємо про атомну енергетику та радіацію? По це розповіли сторінки усного журналу.

«Учений муже, світла голова,

Ти запевняв, що буде все надійно.

Чому ж відводиш очі неспокійно?» - з таких віршів розпочала І сторінку «Щоб мудрість не стала безумством» Гук Є.А. Вчитель фізики Малолюбаської ЗОШ І-ІІ ступенів Дідовець В.Л. звернув увагу присутніх на те, що розчеплення атома дає енергію, яку можна з користю використати людині. Проблемами розщеплення атому займалися А.Енштейн, Нільс Бор, П’єр Та Марія Кюрі. Але вже тоді вчені застерігали про згубний вплив радіації на живі організми. І ми стали свідками правдивості цих застережень.

ІІ сторінку усного журналу «Чорнобиля гіркий полин» ведуча Трофімова Н.В. розпочала з історії районного центру за 130 км. від Києва м.Чорнобиль. Саме він дав свою гірку назву потужній АЕС будівництво якої було розпочато в 1971 році. Було збудовано не лише станцію, а й прекрасне місто Прип’ять, де проживало близько 50 тисяч населення, з них 13 тисяч – діти. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф: в ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Перед присутніми на екрані – кадри про місто Прип’ять до аварії на АЕС та після неї, а восьмикласники читають вірші «Атомне дитя».

Печально лунають дзвони… По кожному плачуть дзвони, по кожному із них і нас. І ІІ сторінка називається «По кожному плачуть дзвони», який відкрила Жінка-Скорбота (учениця Супрунець Марія). За покликом серця на захист рідної землі першими до палаючого реактора прибули пожежники. А ще, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, експлуатаційники-атомники, виконали присягу на вірність народу України. Саме про них присутнім розповів фільм «Дякуємо за життя», який підготувала педагог-організатор місцевої школи Трофімова Н.В. Пам’ять жертв Чорнобильської катастрофи, які померли за 29 гірких років: ліквідатори, прип’ятчани, військовослужбовці, лікарі, діти, що бігали дивитися на рожеву заграву, старі, які поралися за 5 км. від реактора – вшанували хвилиною мовчання.

Для України, для всіх, хто прямо або побічно причетний до трагедії Чорнобиля та наслідків аварії, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, червоний і чорний. На фоні пісні «Два кольори» відкрита ІV сторінка усного журналу «Свої Чорнобиль має кольори».

Бура латка лісу… Чорним пилом вкрита батьківська земля… А навколо – виграє буйна зелень, що дивом уціліла й проросла. І знову чути щебет і пісні, а на очі напливають сльози: чи нема життю загрози? Із запаленими свічками і в щирій молитві до Всемогутнього Бога звертаються діти-четвертокласники з проханням возродити широчінь первісних пралісів, нетрі і байраки, життєздатні води, красу рідного краю.

Присутні мали змогу ознайомитися з матеріалами книжкової виставки «Атомне століття раною горить», яку підготувала бібліотекар книгозбірні.

                                                                                               Гук Євгенія