Село моє, для мене ти єдине!

"Село моє, для мене ти єдине!", під такою назвою відбулася відкрита виховна година в учнів 6 класу. Учні колективно досліджували історію виникнення села Мала Любаша і його розвиток, також шукали матеріали про історичні та культурні надбання рідного краю і вивчали видатні особистості односельчан.

Отже, все відбувалося так:

У святково прибраному класі розміщені плакати «Мала Любаша», «Село моє, для мене ти єдине», герб і прапор села, обрамлені рушниками. На дошці розміщено епіграф:

Не дамо згинути селу,

Вкладаймо силу все нову.

Духмяні пахощі збирайте,

І сонце на зорі стрічайте,

Материнську мову не забувайте,

Красу земну нащадкам передайте!

 

Класний керівник прочитав такі слова:

Село моє – краплиночка на карті.

У світі невідоме, та дарма,

Бо без нього чого б ми були варті

І всі гуртом, і кожен зокрема.

 

Село моє, моя колиско,

Моя любов, моя печаль.

Чолом тобі схиляюся я низько –

Бо все мені тут дуже рідне й близьке.

 

Село моє, для мене ти єдине… Священна домівка, наше коріння і доля, наша кревність і материнська пісня.

Сьогодні ми ще раз пригадаємо історію нашого села, пройдемося його вулицями, пригадаємо визначні місця і знаменитих земляків, розкриємо нові сторінки його розвитку. Надаємо слово нашім дослідникам, учням 6 класу.

Про історію виникнення і розвитку села Мала Любаша розповіли  Лилак Ірина та Попович Олександр:

"В мальовничому поліському краї, де шумлять зелені ліси, є село Мала Любаша. Перша письмова згадка про наше село зустрічається у 1580 році. А станом на 1629 рік воно було чималим поселенням, в якому налічувалося 129 будинків і понад 800 мешканців. Щодо походження назви села, то є декілька варіантів.

В одній з легенд розповідається, що жив тут колись багатий пан, якому належали довколишні села, ліси, поля, луки. У нього були дві доньки-красуні. Так сталося, що народилися вони в один і той же день, лише з різницею в роках, і були названі одним іменем – Люба. Коли дочки виросли і прийшла пора віддавати їх заміж, батько-вельможа на посаг віддав дочкам села: старшій – Велику Любашу, а молодшій – Малу Любашу.

На даний час село Мала Любаша – центр сільської ради Костопільського району Рівненської області. Розташоване по обидва береги річки Замчисько за 5 кілометрів від районного центру.

За довгу історію село зазнавало багатьох змін: то розвивалося, то занепадало. Все було у вирії історичних подій: і селянські повстання у далекому 1917 році, і життя за Польщі, і німецька окупація понад три роки.

Під час війни  у наших краях діяла Українська повстанська армія, яка боролася за незалежність України. В її лавах було чимало жителів Малої Любаші.

У 50-х роках минулого століття розпочалася інтенсивна розбудова села  у зв’язку з виселенням людей з сіл Антонівки, Рудні, Малих Селищ та інших  під час створення військового полігону.

Великою перемогою стало проголошено 1991 році незалежності України. З того часу життя селян різко змінилося. Село Мала Любаша почало розбудовуватися, з’явилися сучасні будинки, в багатьох жителів – нові автомобілі. Село було газифіковано, до нього провели нову шосейну дорогу і побудували дитячий садок.

На даний час у селі нараховується 346 домогосподарств, у яких проживає 1188 мешканців. Рішенням сільської ради затверджено символи села Мала Любаша. Герб села являє собою щит, розділений на золоте і синє поля, по середині розташоване червоно-золоте колесо від воза, над ним – кетяги калини з трьома листочками. Колесо вказує на здавна поширене у селі ремесло стельмахування. Калинові кетяги – символи краси, щедрості. Любові до рідного краю. Прапор – квадратне полотнище, що складається з двох вертикальних смуг (жовтої та синьої), посередині – дерев’яне колесо, розділене на червону й жовту половину".

Всі вулиці на пам’ять села Мала Любаша знає Макарицькийц Олег, а Кашецька Іванна розповіла про розширення нашого села. Учні доповіли нам таку інформацію: "Останні роки село Мала Любаша стрімко зростає. Це пов’язано із розширенням меж села. Завдяки цьому під будівництво відведено нові масиви на сході, півдні і заході села.

Найдовшою і найголовнішою вулицею села є Центральна. Вона простяглася із заходу на схід на 1,5 кілометра на ній розташовано понад 90 будинків. В тому числі і наша школа.

Найстарішою вулицею села є вулиця імені Шевченка, яка розташовано на правому березі річки Замчисько. Саме з цієї вулиці розпочинається історія села Мала Любаша.

Найкоротшою вулицею є Молодіжна, на якій знаходиться всього 15 будинків.

Учні нашого класу проживають  на таких вулицях: Шевченка, Сонячна, Колгоспна, Комсомольська, Молодіжна, Дружби…

Загалом повністю заселених вулиць є 19. Нових вулиць сплановано 21. Отже, в недалекому майбутньому кількість будинків та жителів села збільшиться удвічі".

Ще одна цікава інформація прозвучала про урочища села Мала Любаша. Бондарчук Дарина та Талащук Денис. Учні дослідили про таке: "Наше село з усіх боків оточують красиві краєвиди. На сході знаходиться територія військового полігону. Всі ми знаємо, що полігон – «заборонена зона». Однак, коли не має військових навчань, жителі села на полігоні випасають худобу, заготовляють сіно та дрова, збирають гриби та ягоди, мисливці ходять на полювання.

Поруч з полігоном розташовані урочища Берізник і Діброва, де колись росли могутні дерева. На півдні розташоване урочище Майдан – велика площа з родючими ґрунтами, яка колись була заселена.

На південному заході знаходиться урочище  Гори – найвища ділянка нашої місцевості, на якій росте сосновий ліс. З обох боків його оточують водойми: ставок і піщаний кар’єр улюблені місця літнього відпочинку і рибальства не тільки  жителів нашого села, а й навколишніх сіл і міста Костопіль.

На північному сході знаходяться урочища Багно і Лісок, де колись були непрохідні болота, а зараз викопані ставки. На півночі знаходиться урочище Заплець – друга велика рівна площа за селом, за «пляцами», тобто за заселеними ділянками.

На заході села знаходяться урочища Садок (колишній панський сад) і Кошара – ділянка лісу. Найбільш цікавою назву має західна околиця села – Корея (вулиця Дружби), яка заселялася людьми під час створення військового полігону".

Багато нового дізналися ми від Себлій Іванни та Дончина Максима про визначні місця нашого села: "Найбільш цінною історичною пам’яткою нашого села є Свято-Покровська церква, збудована у 1895 році. Храм являє собою хрещату, п’ятизрубну у плані споруду.  Над центральним зрубом височіє восьмигранний верх, увінчаний високим шатром. Композицію завершують п’ять куполів, де один купол – головний, інші ж – менші, - символізують у собі Хреста та чотирьох євангелістів. Купол увінчує хрест, який являється символом спасіння всього світу. Композиція дзвіниці являє собою квадрат розташований на прямокутнику, накритий високою чотирискатною покрівлею, увінчаною главкою. Настоятелем храму є отець Олексій.

На території школи знаходиться пам’ятник загиблим односельчанам. Центральною фігурою пам’ятника є солдат, який в журбі схилив голову, віддаючи шану тим, хто не вернувся з поля бою. На меморіальній дошці викарбовано імена понад 50 загиблих у роки війни фронтовиків. Щороку 9 травня, у День пам’яті й скорботи тут проводяться мітинги, на яких вшановують усіх військових ветеранів.

На східній околиці села нещодавно встановлено Пам’ятний хрест учасникам національно-визвольної боротьби за незалежність України. На пам’ятній плиті викарбовано імена понад 160 загиблих з сіл Мала Любаша, Борщівка, Антонівка і Юзефівка.

Якщо ви завітаєте у Малу Любашу, то на околиці села вас зустрічає в’їзний пам’ятний знак, який символізує гостинність і щире серце наших односельчан".

Щодо державних установ на території села, то коротко розповіли Семигута Степан та Мілейко Дарина: "Малалюбашанська сільська рада охоплює територію трьох сіл: Малої Любаші, Борщівки і Лісополя. Це одна з найбільших сільських рад Костопілсьського району, а за розвитком і надходженнями до бюджету – одна з перших. Очолює її сільський голова Ковальчук С.А. За час головування Світлани Андріївни відбулися великі зміни у житті всіх трьох сіл:  впорядковано кладовища, відремонтовано дороги, побудовано дитячий садок, відремонтовано сільські клуби і медпункти, проведено освітлення вулиць.

В Малолюбаській ЗОШ І-ІІ ступенів навчається 120 учнів. Навчальний процес забезпечує 19 педагогів. За останні роки в школі установлено нові вікна, проведено ремонт покрівлі, класні кімнати стали більш затишними і привабливими. Учні школи є учасниками і призерами багатьох змагань і конкурсів. Особливо активними є наші спортсмени, які є переможцями районних та обласних спортивних змагань. Учні школи мають можливість брати участь у роботі різноманітних гуртків, спортивних секцій, вчаться комп’ютерній справі, мають доступ до Інтернету і соціальних мереж.

Осередком культури являється сільський клуб, в приміщенні якого знаходиться і публічна бібліотека. Культурно-дозвіллевий комплекс, який створено на базі клубу дає можливість відпочити і змістовно провести вільний час, як молоді, так і людям будь-якого віку.

Гордістю нашого села є новозбудований дитячий садок «Вишиванка». Тут є всі умови для відпочинку і для виховання малюків. Крім того, це єдиний дитсадок у районі, де є басейн. Садок відвідують понад 40 дітей з сіл Мала Любаша і Борщівка".

Гончарук Богдана та Карган Владислав також коротко розповіли про гордість та славу села Мала Любаша, адже в книгу "Гордість і слава Малої Любаші" внесено вже багато односельчан. Учні повідали нам таку інформацію: "Як бачимо, є в нашому селі багато всього: і красиві краєвиди, і визначні місця, і хороші дороги. Все це створено людськими руками, невтомною працею наших земляків. І серед них є кращі з найкращих. Ми хочемо ознайомити вас з людьми, які занесені у Книгу пошани сільської ради. Отже, розкриємо цю Книгу.

На першій сторінці – Салаганов Микола Йосипович -  ветеран війни, невтомний трудівник, шанована людина, найстарший із старожилів села, який прожив 102 роки.

Талащук Віктор Флорович – голова районної ради кількох скликань. З його допомогою в селі зроблено багато хороших справ. Зараз Віктор Флорович працює заступником сільського голови.

Івашинюта Олександр Михайлович – наш артист, керівник гурту «Невже». Свою любов до пісні виявив ще з дитинства. За його активну, громадську та артистичну діяльність люди з любов’ю називають його Сашко-Невже.

Чупринська Надія Миколаївна – вчителька молодших класів, в нашій школі працювала понад 40 років. Надія Миколаївна – продовжувач славної вчительської династії. Її дядько, Козак Захар Михайлович, був першим завідуючим початковою школою. Вчителями працюють її дочка і невістка, а також внучка.

Крім цього в Книгу пошани занесено ще дев’ятеро наших земляків, які всі свої знання, вміння та любов віддають на благо села".

На завершення відбулася підсумкова бесіда. Виявилося, що учні багато нового дізналися про визначні місця села. Вирішено, що ще є багато матеріалу, який не повністю можна розповісти та показати за цей короткий час. Також учні мріють про те, щоб у майбутньому жити і працювати у своєму селі. І прочитали всі разом епіграф до презентації із поезії Євгенії Гук :

Уклін тобі, моя Любашо мила,

Твоїм левадам, лукам і полям.

                     Я людям працьовитим, добрим, щирим,

                     Любов і труд, і пісню – все віддам!

 

https://www.slideshare.net/ssusera33eb6/ss-61785038